Сьогодні розповім про останній з великих невдалих зривів поляків проти російської окупації – Листопадове Повстання поляків у 1830му році. рівно 192 роки тому настав день Х для змовників серед польських офіцерів.
19 століття було складним для поляків часом. За спиною було 2 розділи країни. Річ Посполита вже двічі переживала розділи. Край поляків був розділений поміж Прусією, Австрією та Росією. Сподівання, що незалежність принесе перемога Наполеона Бонапарта розвіялися як туман. Після того як антинаполеонівська коаліція розгромила французів під Ватерлоо, союзне Наполеону Королівство Польське перейшло під протекторат Росії. Цар спочатку лояльно ставився до місцевої знаті та шукав можливості зачепитися в Польщі якомога сильніше. Щось подібне більшовики провернули через 100 років з українцями, коли руками селян і робітників зламали опір військ УНР і навіть не зразу почали зганяти людей до колгоспів. Але це тільки на початку. Вже через кілька років поляки зрозуміли, що хоча вони мають і свій сейм і свою шляхту і своє ніби військо – все ж всім керують росіяни, а вірніше цар і його свита. В якій щоправда вже було трохи лояльних до петербурга поляків, які попихаючи своїх земляків заробляли бонуси і маєтки на службі в государя. Фактично владою у Варшаві був намісник царя, його брат Констанін. Він же з групою російських генералів командував полською армією. А з часом росіяни почали будувати в Польщі свої церкви, у школах запроваджувався язик і почалися ще багато процесів, які мона назвати одним словом – русифікація. І ось у 1830му, коли в Бельгії спалахнуло антимонархічне повстання Росія зголосилася вислати свої війська щоб придушити повстанців. А оскільки тягнути армію з Сибіру чи з півдя було довгувато, першими в бій вирішили кинути поляків. На чужу війну і за чужого царя – поляки йтине хотіли, та й ідеї Республіки для них вже були близькими, чимало з польського офіцерського складу і аристократі ковтнули свободи за часів Наполеона. Тому обставини підштовхували радикально антиросійськи налаштованих військових до рішучіших дій. Тим більше зявилася інформація, що царська охранка – вже натрапила на слід змовників і якщо зараз не вдарити, то завтра їх по одному виловлять російські агенти, а це 100% дорога до Сибіру за тисячі км від рідного дому.
Про те якою була перша ніч повстання. так звана ніч гніву у Варшаві, внаслідок якої царський намісник змушений був втікати. Ні не так. Брат Царя щоб врятувати власне життя скинув генеральський мундир і переодягнувшись у жіноче плаття вислизнув із рук повстанців.
Сьогодні припадає 192 річниця Листопадового повстання останнього з великих зривів поляків проти російської окупації. І хоча повстанці не змогли осягнути своїх цілей, все ж вони залишили промовистий символ патріотизму і відваги. У дечому це перегукується із нашою сьогоднішньою війною. Тим більше і в поляків тоді і в українців сьогодні ворог той самий – та сама маніакальна російська знавісніла машина.
До речі багато із учасників листопадового повстання знашли новий дім на території австрійської окупації. Австрійці єдині, хто на той час ніяк не переслідував змовників. Адже в Росії поляків вивозили на каторгу в Сибір, Прусія поляків інтернувала і передавала потім росіянам. А відень дивився на це все крізь пальці. І тому багато поляків після листопадового повстання осіли у Львові. На личаківському цвинтарі є цілі сектор, де поховані повстанці, зокрема так звана кватера “желазней кампанії”.
Увечері проти ночі на 30 листопада група польських офіцерів штурмувала палац російського намісника польщі князя константина брата російського імператора Олександра1. Той втік переодягнувшись у жіночий одяг. Тим часом у Варшаві зявився Тимчасовий уряд і почалися довгі дискусії про те що робити далі. Диктатором і головнокомандуючим призначили генерал Юзефа Хлопіцкєго, який був одним із тих хто сумнівався у доцільності повстання. До петербурга прибула делегація поляків, які намагалися домовитись із царем про умови складання зброї. Вимоги поляків – повернення самоврядування і розширення його до кордонів Речі Посполитої. Але цар їх вигнав вимагаючи тільки повної капітуляції. Одночасно на приборкання повстанців вирушила 100-тисячна російська армія.
У відповідь тимчасоий уряд у Варшаві детронізував російського царя. Поляки звернулись до міжнародної спільноти пояснюючи причини революції і звинувачуючи Росію в утисках і драконівських правліннях.
Але цих аргументів ніхто не чув. Адже тоді, у 19 столітті панував стереотип що підтримати антикоролівське повстання – означає наврочити і наблизити подібні бунти в себе. Прусія і Австрія виступили на підтримку російського царя.
5 лютого 1831 р. Російська армія вступила до кордонів Королівства. 7 лютого відбулися перші збройні зіткнення: один із взводів 1-го полку уланів розігнав передову охорону ворога в Седльцях. Того ж дня 3-й полк уланів витіснив два російські полки з Венгова. Це був тимчасовий успіх. Росіяни сунули далі і велику битву вдалося провести 25 лютого 1831 р. Тоді в бою був поранений головнокомандувавч поляків Юзеф Хлопіцький. Поляки ціною важких втрат здобули тактичну перемогу відкинувши трохи росіян назад. Новий очільник польських армій Ян Скржинецький боявся розпочати контрнаступ і втратив можливість добити росіян. Армія Миколи I була ослаблена епідемією холери та черевного тифу в квітні. У Петербурзі поширилися чутки про отруєння колодязів поляками. Через пів року після вибуху повстання Росіяни завдали полякам нищівної поразки під Остроленкою 26 травня 1831року, що зламало моральний дух польських солдатів.
Додатково тиснули на перспективи повстання внутрішні протиріччя у польському суспільстві. Зрив був справою переважно аристократії, простий люд, селяни стояли від того осторонь.
Після серії боїв у російському війську також відбулися зміни і армію очолив зросійщений поляк генерал Іван Паскевич. 6 вересня, оточивши Варшаву зі сходу, він напав на місто із заходу довгим маршем через мости біля Влоцлавека. Після втрати західного району міста, де під час російського штурму загинув генерал Юзеф Совінський, командування повстання, не бачачи можливості подальшої оборони столиці, здало її. Через кілька тижнів Сейм, Національний уряд та армія розпалися, значна частина яких залишили кордони батьківщини. Росіяни почали полювання за бунтівниками і почали запроваджувати жостокіші закони.
Повстання Листопадове закінчилося хвилею міграції полської аристократії. Ті хто не зміг були зіслані царем на сибір. Один із ініціаторів штурму бельведеру, резиденції російського намісника Константина Павловича – польський офіцер Пьотр висоцкі на 25 років був покараний засланням у Сибір.
Хвиля польскої міграції після заверження листопадового повстання була зкономірним явищем. Нова російська адміністрація розпоряджалася радикально, потрапити під арето можна було без суда і слідства. На територіях польського королівства почався новий етап русифікації.
Серед емігрантів був згаданий нами на початку програми Адам міцкевич, який у своїх творах робив більшу послугу для пояснення причин антиросійського повстання поляків ніж уся польська дипломатія разом узята.
В тому ж Парижі, на На звістку про падіння листопадового повстання полський композитор Фридерік Шопен був на стільк вражений що дуже скоро склав етюд №12, так званий революційний етюд
Досвід повстання дав поштовх патріотичному напрямку в польській культурі. Героїв повстання згадували під час наступного зриву поляків у січні 1863-го.
Інший польский поет Юліуш Словацький поетично описав бій генерала Юзефа Совінського. Старий вояка без ноги, залишався до останнього на барикадах під час штурму російвськими військами району Воля. Там геройські зустрів смерть.
Однією із найяскравіших зірок стала аристократка з Вільна Емілія Платтер. Вона очолювала партизанський загін із кількох тисяч багнетів, провела кілька боїв. Отримала навіть офіцерське звання. Але коли повстання захлиналося, її здолала хвороба і Емілія Платтер вмерла 23 грудня 1931. Це їй Адам Міцкевич присвятив вірш Смерть Полковника. Невдача листопадового повстання залишила в поольскій культурі значний слід. Привязку до нього шукали учасники наступних протестів і рухів за незалежність.
Послухати про Листопадове повстання «←
