У першій половині ХІХ ст у польській культурі виникла так звана «українська школа». Література оспівувала часи спільних військових походів козаків і польського кварцяного війська на спільних ворогів, прагнення свободи і спонтанну відчайдушність козаччини. Поети-романтики, які створили «українську школу», не мали багато спільного з козаччиною, але просували українську тематику пісень, всі походили зі знатних родин, виросли в містечках Поділля та східної Волині серед українського населення, всі романтизували стосунки з цим населенням і чесно вірили в можливість відродження Речі Посполитої, як країни де три народи польський, український та литовський зможуть мирно уживатися і тішитися свободою та рівноправ’ям. Це була хоч і гарна ідея, але все таки утопічна.
Польські романтики наголошували на схожості, культурні цінності поляків і українців, а також їх історичну спільність лицарських звитяг. Один із представників “української школи” – Томаш Падура, який навіть організував школу лірників.
Більше про цей феномен моди на українську козаччину в польській культурі – сьогодні в програмі Słuchaj, tu Polska