Сьогодні, 23 лютого, 165-а річниця від дня смерті Зиґмунта Красінського – польського графа, а також поета, драматурга і прозаїка.
Наполеон Станіслав Адам Фелікс Зиґмунт Красінський з гербу Слеповрон народився 19 лютого 1812 року в Парижі в сім’ї Марії, уродженої Радзивілл та Вінцента Красінського – генерала армії Варшавського герцогства та офіцера наполеонівської кавалерії. Сам Наполеон став хрещеним батьком дитини.
Зиґмунт розпочав навчання на юридичному факультеті Варшавського університету, де на той час панували антиросійські настрої. У березні 1829 року весь факультет пішов на похорон голови Сеймового суду Пьотра Бєлінського, і церемонія перетворилася на патріотичну демонстрацію. Зиґмунт був єдиним студентом, який був присутній того дня на заняттях, оскільки так наказав йому батько. Наступного дня колеги покарали Красінського за те, що він вийшов за межі солідарності факультету. Молодий Красінський більше ніколи не з’являвся в школі. Не знаючи, що обрати – патріотичний обов’язок чи послух батькові, який забороняв йому виставляти себе напоказ владі, Зиґмунт Красінський виїхав до Швейцарії. Там він познайомився з Міцкевичем, а також потоваришував з англійцем Генрі Ріва, з яким згодом багато років підтримував насичене листування.
Красінський не брав участі в Листопадовому повстанні, оскільки батько заборонив йому це робити. Синівська вірність дорого коштувала поетові, і відтоді він боровся з комплексом заплямованої честі.
До Варшави Красінський завітав лише 1832 року, по дорозі до Санкт-Петербурга, де протягом кількох місяців, на прохання батька, шукав посаду при царському дворі. У цей час у Красінського загострилася хвороба очей, що змусило його поїхати на лікування до Відня. За кілька місяців лікування, які він провів на самоті в затіненій кімнаті, були написані перші чернетки його найвидатнішого твору – «Небожественної комедії». Читачі захоплювалися тим, що така зріла драма вийшла з-під пера 21-річного письменника. Актуальними і зворушливими донині є роздуми в ній про революцію, яку поет сприймає як стихію зла, хаосу і руйнації. На протилежному боці окопів Святої Трійці – табір аристократів, дегенератів та егоїстів. У драмі Красінського людина, що потрапила в історію, завжди є трагічною фігурою, приреченою на недосконалість і поганий вибір.
Погане здоров’я і постійна загроза туберкульозу, від якого померла мати поета, виправдовували, в очах батька поета, постійні подорожі. У грудні 1838 року в Неаполі Красінський зустрів кохання свого життя – красуню Дельфіну Потоцьку. Кохання до неї тривало майже до кінця життя поета, але в липні 1843 року, під впливом батька, він одружився з Елізою Браницькою. Однак продовжував зустрічатися з коханою, а головне – писав до неї. Понад 600 листів Красінського до коханої, що збереглися, є одними з найкращих свідчень у польській літературі про «романтичне кохання» – піднесеного і нещасливого.
У XIX столітті Зиґмунт Красінський разом зі Словацьким та Міцкевичем входив до трійці польських „віщих» поетів. Його «Псалми майбутнього», драма «Іридіон» та поема «Досвіток» були високо оцінені. Окрім «Не-Божественної комедії», найважливішим твором Красінського для сучасного читача, можливо, є його листи, які він писав протягом усього життя, навіть по кілька на день до батька, Дельфіни Потоцької, Станіслава Малаховського, Адама Потоцького, Генрика Ріва та інших. Збереглося величезне і дуже різноманітне листування, яке дає уявлення про час і оточення автора.
Зиґмунт Красінський помер від туберкульозу 23 лютого 1859 року в Парижі. Після смерті його останки перевезли до Опіноґури поблизу Цеханова, де зараз знаходиться Музей романтизму.
Джерело: Konsulat Generalny RP w Łucku