24 лютого ми всі були шоковані тим, що почалася війна. Пізніше, коли вляглися перші емоції, ми рушили на допомогу: спочатку на прикордонні переходи, а потім, згідно з польською традицією «чим хата багата», приймаючи у своїх домівках біженців, надаючи нічліги, харчування, одяг і все, що тільки можна.
У Польщі не створювали таборів для біженців, не виділяли гетто, як це було на заході Європи, де біженців з Африки масово відокремлювали від решти суспільства, облаштовуючи тимчасові містечка, які з часом перетворювалися на закриті енклави. Тут, у Польщі, поляки прийняли змерзлих і наляканих людей до своїх домівок.
Трохи пізніше ми рушили з гуманітарною допомогою – спочатку обережно, лише на прикордонні території, а потім усе далі й далі. З України, крім гнітючих новин про загибель мирних громадян, трагедії сімей, руйнування міст і сіл, доходили обнадійливі вісті про зростання воєнного опору та героїчні бої проти совєтського агресора.
У віддаленому від фронту тилу українці, бажаючи віддячити полякам за підтримку, вирушили прибирати наші кладовища в Голобах, Любомлі, Шпанові, Журавниках, Острівках, Золочівці. Серед тих, хто організовував ці акції, … Читати докладніше…
Джерело: https://monitorwolynski.com/uk/
Фото: Дорота Юрковська
