Після падіння Листопадового Повстання Російська Імперія почала репресії проти бунтівників. Новий вал русифікації зачепив особливо землі Волині, Полісся, Поділля, Київщини та Черкащини. Тут стирали усі сліди присутності польської культури. Саме в рамках цих процесів Почаївську лавру забрали у греко-католицьких монахів василіан (за підтримку повстанців) і туди привезли російських православних монахів московського патріархату. Тоді ж росіяни обірвали історію Кременецького ліцею. Більше про це у третій частині нашої розповіді про Листопадове Повстання поляків.
Російський Імператор Микола І не лише ліквідував Конгресове Польське Королівство перейменувавши його на Надвіслянський край, а й почав викорінювати польський слід на теренах українських земель – зокрема на Волині, Поділлі, Київщині, Черкащині. Попри те, що між українцями і поляками на цих землях стосунки не завжди були позитивними, все ж тепер, обидва народи отримали досвід спільного ворога, який намагався зросійщити і українців і поляків. Наприклад царським указом з Почаєва – греко-католицького монастиря вигнали монахів василіан, які підтримували Листопадове Повстання і оселили там монахів російської православної церкви, які досі там є більше з політичною місією одним із найзахідніших рускомірскіх форпостів. Мене звати Андрій Конько, запрошую наступні пів-години провести разом.
У Листопадовому повстанні у Правобережній Україні взяло участь (згідно з російськими документами) трохи більше 5,5 тисяч людей. Переважно шляхти. Селян лише 1,5 тисячі. Деякі до-слідники оцінюють кількість повстанців вище — до 7 чи навіть10 тисяч. Але з більш як 5-мільйонного (за переписом 1832 р.)населення трьох правобережних губерній це лише частка відсотка. Участь великих поміщиків була незначною, вони переважно були лояльні до імперії (особливо Браницькі з їхніми величез-ними володіннями біля Білої Церкви). Але все ж серед повстанців було шестеро Потоцьких чи графи Олізар та Ворцель. Загалом східні креси можна сказати не сповнили очікувань Комітету визволення у Варшаві. 1—2 % реєстрової шляхти і ще менше се-лян. На відміну від дворян, селяни ризикували всім, адже їх можна було жорстоко побивати бато-гами, а також без жодного суду віддавати в солдати. Незважаючи на це, значна кількість селян пішла за своїми панами, особливо греко-католицької віри.
Однак масового повстання на Правобережжі шляхті підняти не вдалося: українське селянство переважно сприймало цю боротьбу, як чужу для себе «панську справу», що не могла при-нести визволення від кріпацтва. Цим скористалися росіяни, які сипали обіцянками за допомогу у роззброєні загонів повстанців. Подекуди навіть обіцяли відновлення козацтва. Так було сформовано 8 козацьких полків у Полтавській і Чернігівській губерніях. Звісно що після повалення польського повстання – всі обіцянки росіяни забули, а селян як гнітили, так і продовжили. Козацькі полків набрані з добровольців на час повстання – взято під охорону, а потім взагалі українців вислано на Кавказ воювати на чужій війні за російську імперію.
Повстання за межами Польського королівства незабаром було повністю придушене, а після поразки польської регулярної армії під командуванням генерала Скшинецького 14 травня 1831 р. під Остроленкою польські повстанці повністю втратило ініціативу. Російських військ у Польщі ставало все більше. Повстанські загони не могли чинити опору, хоча мотивація поляків була дуже високою. Наприкінці серпня москалі пішли штурмом на Варшаву і зайняли столицю. 21 жовтня 1831 пала остання твердиня поляків Замость, де серед бійців гарнізону було багато вихідців із Волині. Там воював граф Ворцель, полковник Ружицький і його Волинський Полк. Повстання остаточно було придушено.
Царський уряд розпочав репресії. Скасував конституцію польської держави, Маріонеткове Польське Королівство було перейменоване на Надвіслянський край Російської Імперії. В поляів забрали можливості формувати свій бюджет, росіяни ліквідували спільний кордон і забули про митні податки. Почалася розправа з учасниками повстання. Бунтівників вивозили до Києва, там діяла Спец-Комісія, яка роздавала вироки – когось відсилали в Сибір, когось на Кавказ, польську аристократію росіяни декласували – шляхту позбавляли прав і привілеїв. В кращому варіант присуджували шалені податки в гіршому відправляли в солдати. На років 20 подалі від дому. Майже 340 тисяч безземельних шляхтичів виключили із родовідних книг, багатьох просто оголосили тепер селянами, або відсилали по містах шукати роботу. Ті, що залишилися в селах, май-же повністю розчинилися в місцевому селянському середовищій українізувалися. Маєтки польських шляхтичів — учасників повстання — не-забаром після повстання були конфісковані й передані в розпо-
рядження військового міністерства. ще сильнішим був удар по польській культурі на землях України.
На Правобережній Україні та Литві Росія почала кампаніюза знищення польського культурного впливу. Міністр народноїосвіти Російської імперії граф Сергій Уваров говорив про Пра-вобережну Україну, що імператорський уряд має «ввести край сей силою возвышения православия и злементов русских в без-различное единение с великороссийскими губерниями».
Для цього в листопаді 1831 р. імператор Ніколай І утворив Комітет західних губерній почалася тотальна русифікація Київщини, Поділля, Волині. Київ росіяни зробили центром русифікації Правобережжя. Восени 1831 р. на Правобережжі росіяни закрили всі польські школи і замість них організували російські з новим вчителями. За кілька місяців російську мову на наших землях було оголошено єдино дозволеною в урядових організаціях і судах. Осередком русифікації мав стати новий університет. І 8 листопада 1833 р. цар підписав указ про створення в Києві університету на базі закритих Віленського університету та Кременецького ліцею. З Кременця до Києва перевезли розкішну бібліотеку, що нараховувала майже 40к тисяч томів, хімічну лабораторію (540 апаратів), гербарій
(1500 видів флори), мінералогічний (15 538 експонатів), фізичний(251 інструмент і прилад), зоологічний (20 487 експонатів), нумізматичний (понад 17 000 монет, майже половина з них — монети античних часів) кабінети, кабінет образотворчого мистецтва (450 предметів). На Київщину перевезли найкращу частину ботанічного саду ліцею Таким чином матеріальна база «Волинських Афін» стала основою Київського університету. Про мету створення Київського університету відкрито за-явив уже згаданий граф Уваров : назначение университета — распространять русское образованиеи русскую народность в ополяченном крае Западной России».16 липня 1834 р. Через місяць перші 62 студенти розпочали заняття на поки що єдиному факультеті — філологічному (за іронією історії половина з нихбули поляками). Київський університет став третім університетом (після Львівського та Харківського) на українській землі.
Російський уряд повів наступ і на фронті релігії. Після 1831 р.
з 309 католицьких монастирів на теренах імперії було закрито
191. Майно закритих монастирів передавалося до державної
скарбниці. У духовних семінаріях було заборонено викладання польською мовою — дозволялася лише російська та латина. Католицькі священики більше не могли вільно залишати територію своєї парафії, що зробило практично неможливим контакт між єпископами та священиками. Але принаймні католицька віра не була заборонена. Інакше склалося з вірою греко-католицькою, до якої, як до «знаряддя полонізації руского народу», Росія відчувала особливу ненависть. 1834 р. греко-католицькі церкви були зобов’язані використовувати православні молитовники, а проповіді мали виголошуватися лише російською мовою. Під сильним тиском приблизно четверта частина священиків перейшла в право-слав’я, але три чверті ще трималися. Коли ж 1838 р. помер митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Йосафат Булгак, відкрилася можливість повністю знищити греко-католицьку церкву в Російській імперії. У лютому 1839 р. у Полоцьку
24 греко-католицьких єпископи підписали приготований у Петербурзі документ про скасування Берестейської унії 1596 р.та про повернення уніатів «у лоно православної церкви». Таким чином на Правобережжі, у Білорусі й Литві було скасовано цер-ковну унію, а всіх греко-католицьких вірян силоміць перевели у православ’я. Греко-католицький монастир у Почаєві було пе-ретворено на бастіон російського православ’я і «русскості» на Правобережжі й на всій Україні, яким він залишається й дотепер. Зміни, спрямовані на «единение с великороссийскими губерниями», зачепили й Лівобережжя. 1835 р. тут було скасовано традиційне українське право, яке ґрунтувалося на Литовському
статуті, а в 1831—1835 рр. скасовано міське самоуправління, засноване на магдебурзькому праві.
Польське повстання 1830—1831 рр. та його наслідки зіграли велику роль у розвитку українського руху. Вплив польської культури на Правобережжі, що домінував до того, було підірвано.
Після поразки листопадового повстання почалася хвиля міграції. Велика частина і ветеранів повстання і тих кому загрожувало переслідування з боку росіян виїжджали з Польщі. Найбільшим осередком полської політичної і культурної міграції став Париж. У самій Польщі почалася хвиля русифікації, яка тривала до початку 1 світової війни і закінчилася з розпадом російської імперії та приходом до влади польських самостійників на чолі з Пілсудським, Падеревським і Дмовським. Але це вже інша історія
(Дякую за допомогу в приготуванні тексту Михайлу Ковальчуку, Андрію Галушку, авторам «У кігтях двоглавих орлів»)
