ЧОМУ “WYKLĘCI”?
Сама назва “прокляті солдати” з’явилася в 1993 році, коли Республіканська Ліга, антикомуністична організація, що діяла в 1993-2001 роках, готувала у Варшавському університеті виставку, присвячену антикомуністичному підпіллю другої половини 1940-х – початку 1950-х років. У той час вони шукали спільну назву для підрозділів, які взяли в руки зброю проти комунізму після того, як Червона армія окупувала Польщу.
“Нам здавалося природним, що після 1989 року еліти Третьої Речі Посполитої, які формують громадську думку, будуть вшановувати героїв, які протистояли радянізації Польщі після Другої світової війни. Ми сподівалися, що в реаліях вільної держави ті, хто в найважчий момент боровся з комунізмом на смерть, будуть відновлені в суспільній свідомості. Тим часом панувала глибока тиша, ніби їх не існувало”. – пояснював тоді Ґжеґож Вонсовський, який разом з Лєшеком Жебровським видав на основі виставки альбом під назвою “Żołnierze Wyklęci. Антикомуністичне збройне підпілля після 1944 року”.
Термін “прокляті солдати” популяризував Єжи Сласький, який у 1996 році видав книгу з такою назвою. Це розповідь про післявоєнну боротьбу проти комуністів вояків з’єднання “Орлик”, історію яких Шляський представив у контексті діяльності всього підпілля часів незалежності. “Захоплення і повагу повинна викликати позиція тих командирів і солдатів Армії Крайової, які, незважаючи на таку безнадійну ситуацію, не здалися, не втекли зі своєї землі на інший бік Польщі, не купилися на прихильність нової влади, зрадивши свої ідеали і своїх товаришів по зброї, а знову піднялися на боротьбу”, – писав Сласький.
Історики зазначають, що термін “прокляті солдати” охоплює неоднорідну групу. “Цей термін охоплює дуже різноманітний спектр сотень менших і більших організацій – від невеликих груп школярів, підпільних скаутських загонів, місцевих збройних формувань, до великих загальнонаціональних політичних і військових організацій” – розповів PAP історик д-р Рафал Внук, редактор новаторського “Атласу польського підпілля за незалежність 1944-1956”.
Серед безперечних героїв підпілля незалежності – ротмістр Вітольд Пілецький, який під час війни добровільно дозволив себе депортувати до табору Аушвіц, щоб організувати там військову конспірацію і отримати достовірні дані про злочини, скоєні німцями.
Однак серед солдатів повоєнного підпілля були й суперечливі постаті, такі як капітан Ромуальд Райс на псевдо “Бурий”. Разом зі своїми підлеглими солдатами та за наказом вищого командування у січні та лютому 1946 року він утихомирив кілька православних сіл поблизу Більська-Підляського. Ідея полягала в тому, щоб ліквідувати людей, які співпрацювали з комуністичною владою, в той час як партизани – як встановила прокуратура IPN в Білостоці – вбили близько 80 цивільних осіб, в тому числі жінок і дітей.
На думку прокуратури IPN, ці дії були спрямовані проти “конкретної групи людей, які були об’єднані зв’язком, заснованим на православній вірі і пов’язаним з цим визначенням приналежності цієї групи людей до білоруської національності. “Таким чином, вбивства і замахи на вбивство цих осіб слід розглядати як такі, що спрямовані на знищення частини цієї національно-релігійної групи, а отже, належать до злочину геноциду”. – констатував слідчий відділ ІНП у Білостоці у висновку розслідування.
Однак є голоси, які звертають увагу на інші аспекти. У публікації під назвою. “Комендант +Бурий+”, Міхал Остапюк детально описав перебіг пацифікацій, проведених під командуванням “Бурого”. Торкаючись цієї проблеми у вступі, історик нагадав, серед іншого, що на противагу трактуванню злочину як такого, що мав національно-релігійний характер, існує думка, що “причиною пацифікації була політична заангажованість селян /на боці комунізму/ і з цієї причини вони зустріли репресивну акцію 3-ї бригади. Деякі люди загинули внаслідок неконтрольованого, стихійного розвитку подій” – написав Остапюк.
Джерело: Polonijna Agencja Informacyjna
Переклад: Олександр Ібулаєв
